Спецпроекты

Конкурс на Великий герб України: смішні картинки і конфлікт інтересів - Горячие новости

06:45 22 Ноябрь Киев, Украина

Конкурс на Великий герб України: смішні картинки і конфлікт інтересів Конкурс на Великий герб України: смішні картинки і конфлікт інтересів Учетверте в новітній історії відбувся конкурс на великий Державний герб України. Як і усі попередні, він приніс трохи подиву, трохи розчарування, з новинок – бурхливу реакцію соціальних мереж та потік фотожаб на проєкт-переможець. І вже учетверте унаочнив певні проблеми, з геральдикою не пов’язані. Ескіз Великого Державного герба України, який переміг на конкурсі Диванні аналітики (звісно, без зеленого поняття про такий складний предмет як геральдика) висловилися вельми бурхливо: і покритикували «неісторичність» одягу козака з самопалом в одних проєктах, і посміялися з червоних пазурів лева у інших.

Не буду їм уподібнюватися і коментувати окремі роботи (коротенького курсу геральдики, фалеристики та вексилології, який читають мистецтвознавцям, для цього замало). Усіх охочих відсилаю до фейсбук-сторінки фахівця – доктора історичних наук Олега Однороженка. Він вичерпно прокоментував конкурсні проєкти, що надавалися до коментування. Про ті, що не надавалися (а їх більшість), – трохи нижче.

Мені йдеться про інше – дивовижі конкурсу та його сумні результати: численні приниження ідеї державності та одну простеньку корупційну схему. Але, перш ніж взятися до малоприємного розгляду, мушу зробити декілька зауважень.  По-перше, щодо критикованих у мережі щитотримачів: у більшості професійно виконаних проєктів козак із самопалом є візуальною відсилкою до герба, розробленого Георгієм Нарбутом у 1918 році, тобто стилізацією стилізації. Тому вимагати історично правдивого одягу у даному випадку смішно. За законами геральдики, лев мусить мати червоні пазурі, змиріться.

Більше того, лев’ячий «манікюр» у проєкті – вірна ознака, що автор дещо тямить у геральдиці. По-друге, якось дивно мати у проєкті-переможці конкурсу архістратига Михаїла: у нас держава світська, багатонаціональна і поліконфесійна, її, окрім християн, захищають мусульмани, юдеї, буддисти і атеїсти. Якось негарно виходить, адже герб має об’єднувати усіх громадян. По-третє, герб (коли його затвердять) – це не тільки блазон (опис усієї сукупності геральдичних елементів), але і все його графічне рішення.  Поясню на пальцях.

Усім відомо, що автором сучасного графічного вирішення тризуба як герба є Василь Кричевський. Коли після Другої світової діаспора у Франції замовила майстру, що встиг утекти від більшовиків, проєкт пам’ятника українцям-учасникам руху Опору, Кричевський вирішив увінчати монумент навмисне модифікованим тризубом. Герб не можна використовувати, оскільки держави, яку він уособлював, на той час не існувало. А от національний символ можна.

Малюнок модифікованого для пам’ятника тризуба зберігається у Музеї історії міста Києва. Версія тризуба Василя Кричевського, 1946 р. Тобто будь-яка картинка з виставки проєктів-учасників конкурсу мала теоретичний шанс бути відтвореною як герб точнісінько у тому вигляді, у якому надійшла на конкурс: з усіма цими дівчатами у віночках, конячками, рушниками, пекторалями і сердечками, голопузими козаками-бандуристами із спотвореною анатомією. І з розфарбуванням акварелькою чи кольоровими олівцями.

Автори цих «шедеврів» (речі, бодай професійно намальовані, про геральдику не йдеться, на конкурсі у меншості), звісно, не відають, що роблять. А от організатори конкурсу мали б заздалегідь розуміти, що на журі рине потік творчості міських навіжених та самовпевнених дилетантів. І кожен факт прийняття невдалих дитячих малюночків до розгляду у якості потенційних гербів є приниженням ідеї української державності як такої. Бо не реготати з цього не можна, але у нашу епоху пост-правди смішечки з претендентів, яким перемогти не «світить», якось несамохіть поширюються на весь конкурс, і далі – на сам герб.

Умови конкурсу потрібно було виписати таким чином, щоб уникнути публічного потрапляння майбутнього Державного герба у непристойний контекст виставки, м’яко кажучи, дитячої творчості. Утім, можливо, неймовірна кількість смішних картинок мала відвернути увагу від головного: переможців конкурсу, які отримають ₴100 тис., ₴50 тис., ₴30 тис. за перше, друге і третє місця відповідно. А тепер слідкуйте за руками.

У журі конкурсу головує відомий геральдист Андрій Гречило, першу премію (100 тис.) отримує Олексій Кохан, третю – Іван Турецький (30 тис.), другу не дають нікому. Переможець конкурсу – друг і співавтор голови журі у створенні малого Державного герба, тобто адаптації розробки Василя Кричевського, якою ми користуємося нині. Ще один співавтор малого герба – Іван Турецький.  Більше того, у одному давньому інтерв’ю Андрій Гречило признався, що разом із Олексієм Коханом розробляв і проєкт великого герба. Андрій Потіха, науковий співробітник СІАЗ НБУВ, пише у своїй статті: «За словами А.

Гречила, ще в 1991 р. він розробив проєкт великого герба, проте тоді його затвердження заблокували… Він повідомив, що остаточний варіант разом з ними розробляв київський графік О. Кохан (він увійшов до призерів конкурсу, на який також подавав проєкти великого й малого герба)». Герб, що переміг у конкурсі-2020, відрізняється від відомого вже майже 30 років твору Олексія Кохана лише дрібними деталями на кшталт обладунків Архістратига.

Ні, не чули.  Проєкт великого Державного герба Олексія Кохана, 1991 р. Що б там не було, годилося б сказати кілька слів про естетику проєкту-переможця, що, здавалося б, покликаний продовжити традицію блискучих графіків Кричевського та Нарбута. Якби герб був візуально ефектний, може, прикрий «договорняк» не викликав би такої відрази. Та біда у тому, що про естетичні якості проекту говорити неможливо, бо їх немає.

Ключове слово для опису проекту – «млявість». Невиразні загальні обриси, примітивні постаті щитотримачів, хаос стрічечок-колосочків-калини, які, здається, і не думали, як компонувати, а намалювали як вийшло. Нав’язливі одноманітні контури, що не мають нічого спільного із лінійною виразністю, спрощеність головних постатей несподівано контрастує з купою деталей хоругви у центрі та докладно промальованих шнурів і кріплення до списа – усе це навіює тугу. Для підкреслення нудності композиції маємо ще ту ж таки хоругву (бо треба ж було якось і козака з самопалом втулити, стаття 20 Конституції вимагає) яка композиційно дублює щит із тризубом.

І це я тільки про естетику, про геральдику спитайте у фахівців. А тепер уявіть, що усі ми з вами марковані оцією картинкою. Прикро. Кого мені у цій ситуації шкода, то це Мінкульт та міністра Олександра Ткаченка.

Їх вже почали лаяти, а далі буде гірше. Але хіба міг пан міністр передбачити, що солідна людина, відомий геральдист поведеться таким чином? Переконана, що ніхто з чиновників не пов’язаний із бридкою оборудкою – у цій справі усі бенефіціари занадто «свої», щоб брати сторонніх у компанію. Загалом ситуація доволі банальна як для нашої країни. От тільки герб постраждав.